Мы-Украинки

Перше квітня – день Сміху. Історія першого квітня

Всі ми вже звикли до того, що 1 квітня треба обов’язково пожартувати над друзями, рідними. Зрозуміло, що жарт має бути доречним та без негативних наслідків (на зразок синців у жартівника чи сердечного приступу в людини, яку розвели в цей день).

Але ж звідки прийшло до нас це свято та як його відзначають у світі? Історія Дня сміху починається ще в античний час.

На думку деяких дослідників прототипом цього свята у еллінів був фестиваль Деметрія, який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри – Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели – адже її крики були лише обманною луною.

Ще одна гіпотеза пов’язує святкування Дня сміху з весняним рівноденням за Григоріанським календарем. Одразу ж після весняного рівнодення давні римляни відзначали свято на честь божества сміху (Кізиз). Свято це поєднувалося з різними жартівливими обманюваннями. Римський письменник Апулей, автор “Метаморфоз”, писав з цього приводу: «Забави ці, які ми кожного року влаштовуємо на честь Сміху, завжди мають які-небудь вигадки. Ми єдині з усіх народів, що умилостивляє забавами, веселощами та жартами божество, яке називається Сміхом”. Ісландські саги також розповідають, що звичай обманювати 1 квітня існує з дуже давніх часів та введений самими асами (богами). Цей звичай поширений у Данії, Швеції, Норвегії та в багатьох інших країнах. У давніх індійців в квітні, першому місяці їхнього року, відзначався день народження богині Сіти. На цьому святі влаштовувалися і сценічні вистави, у яких індійці жартома обманювали одне одного, намагаючись таким чином привернути до себе богиню.

Перша письмова згадка про 1 квітня як конкретний День усіх дурнів знайдено в англійській літературі й датується XVII сторіччям. Щоправда, стверджують, що у Франції він існував із 1564 року, коли там було введено новий календар, що пересунув Новий рік із 25 березня на 1 січня. Однак минули роки, перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку. Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят – 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали «квітневими дурнями» або «першоквітневими рибами», бо вони легше за все ловляться на гачок. Досі французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.

У Англії та британських колоніях Григоріанський календар увели 1572 року, а в Шотландії – 1600.

Результат виявився той же, що й у Франції. Тільки тут свято назвали All Fools Day, тобто Днем усіх дурнів.

Незабаром колоністи експортували цю традицію до Північної Америки та Австралії.

Найбільш популярними жартами американських школярів залишається кинутий на дорогу привязаний гаманець чи аркуш паперу, що чіпляється позаду з написом «Чекаю стусана». Не відстають від своїх дітей і дорослі. Мати може подати на стіл шоколадні тістечка, всередині яких суцільна вата чи торт, заповнений ганчірям (смачненький напевне!!!).

День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його називають «святом серця, а не держави». До речі, професор Стенлі Теп із інституту здоровя в Окхерсті (Каліфорнія), стверджує: «30 хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, котрий переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період – перші півроку після нападу. – і потім жити повноцінним життям. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя».

У німців здавна існує звичай посилати кого-небудь, найчастіше дитину, за тим, чого не можна принести.

Цей жарт називається in den Aprill schicken – «посилати кого-небудь у квітень» (обманювати), а той, кого обманюють, одержав назву Aprilnarr (переклад той же, що й з англійської). Існує думка, що цей жарт у англійців та німців з’явився як наслідування одному з епізодів Святого Письма, сценічне зображення якого існувало у середньовіччі. Зокрема, навесні, напередодні Великодня, зображували, як водили Ісуса Христа від Каяфи до Пилата, а від Пилата – до Ірода. Це дало підставу для виникнення німецької приповідки: Jemanden vom Pilatus zum Herodes schicken — тобто «посилати кого-небудь даремно».

У чехів і словаків теж існує вираз: Poslati koho z Aprilem. Цей же звичай відомий також у Польщі та Литві під назвою Primaprilis . Є підстави вважати, що прийшов цей звичай до Європи від римлян разом з самою назвою місяця – «апріль» і що він був частиною якогось таємничого язичницького звичаю під час святкування.